Чи є на світі людина, яка б, хоч раз почувши українську пісню «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», не була зачарована її дивовижною мелодійністю, висловленими в ній щирими, непідвладними часу почуттями?
Українська народна пісня… Саме так сприймають її мільйони людей в Україні й далеко за її межами, серцем відчуваючи її наближеність до кращих шедеврів народної творчості. Однак варто спростувати таке твердження, адже ця пісня має своїх авторів.
Історія створення пісні «Ніч яка місячна»
Автором слів поезії «Виклик», однак більш відомої за її першими рядками «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», є Михайло Старицький. Музику до неї написав близький друг поета, відомий український композитор Микола Лисенко.
Пісня була включена до опери за мотивами повісті Миколи Гоголя «Утоплена». Уперше опублікована в одеському альманасі «Нива» в 1885 році в такому вигляді:
Ніч яка, Господи, місячна, зоряна!
Ясно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядемо вкупі ми тут під калиною
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько,- хвилею срібною
Стелиться полем туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить,
Он на стрункій та високій осичині
Листя жагою тремтить.
Небо незміряне всипане зорями,-
Що то за божа краса!
Перлами ясними он під тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки
Вмочиш у срібну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько:
Тепло – ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе щиро до серденька,
А воно гріє, як жар.
Ти не лякайся, щоб злоба підслухала
Тиху розмову твою:
Нічка приспала всіх, соном окутала –
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,-
Нас не сполохає сміх…
Чи ж нам, окраденим долею нашою,
Й хвиля кохання – за гріх?
Деякі дослідники вважають, що Михайло Старицький лише вдосконалив певний варіант цього твору, що вже існував у народі. Схожа з народною піснею й подальша доля цієї перлини пісенної творчості.
Версії пісні «Ніч яка місячна»
Сьогодні існує кілька варіантів цієї пісні. Найбільш відома, осучаснена її версія належить кобзарям Василеві Овчиннікову та Андрієві Волощенку. Уперше згадується цей варіант у друкованому виданні 1914 року «Школа гри для бандури. Шевченко Василь», де пісня «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна» супроводжується авторською припискою:
Мельодію записав від кобзаря А.Волошенка. Трохи перероблена.
У радянські роки пісня знову зазнала змін. Спогад про Господа в пісні був, на думку влади, неприпустимим, отож до нас дійшов перший рядок у такому вигляді: «Ніч яка місячна, зоряна, ясная».
Усі ці трансформації не змогли вплинути на особливу зворушливу магію цієї пісні. Сьогодні вона має світову славу.
Протягом багатьох років «Ніч яка місячна» була в репертуарах найвідоміших українських співаків: Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка.
Сучасні українські співаки Олег Винник, Олександр Пономарьов та багато інших залюбки переспівують її.
Американська співачка українського походження Квітка Цісик виконувала цю пісню за оригінальним текстом Михайла Старицького.
Лунає ця дивовижної краси пісня і з оперної сцени у Венеції. Відомий нідерландський диригент і скрипаль Andre Rieu (у пресі його називають «Королем вальсу») долучив цю пісню у свою концертну програму, де її виконала німецька співачка українського походження Anna Reker.
Не одне десятиліття звучить ця пісня з екрану. Видатний український актор і режисер Леонід Биков, створюючи фільм «В бой идут одни старики» наполіг, щоб саме ця пісня звучала в його творі. А заспівав її сам виконавець ролі старшого лейтенанта Скворцова (“лучшего солиста Первого Украинского, бывшего Воронежского, будущего солиста Большого… очень большого! театра”) актор Володимир Талашко.
“Ніч яка місячна, зоряна, ясная” – одна з найвідоміших українських пісень, яку із завмиранням серця слухають і залюбки співають люди різного віку і музичних уподобань. Житиме ця пісня в народі, допоки існуватиме сам народ, саме кохання.
Слова пісні «Ніч яка місячна»
Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядем укупочці тут під калиною –
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелиться полем туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо незміряне всипане зорями,
Що то за Божа краса!
Перлами ясними попід тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
