Історія пісні «Час рікою пливе…»

Для сучасного українського слухача пісню «Час рікою пливе…» відкрив популярний український співак, народний артист України (2015) Микола Гнатюк. Уперше вона прозвучала в його виконанні в 1993 році, а вже незабаром здобула широку популярність.

ЇЇ виконують українські й зарубіжні виконавці, звучить вона на весіллях, в караоке та на дружніх посиденьках, зачаровує слухачів своєю мелодійністю та глибокою життєвою мудрістю.

Історія створення пісні «Час рікою пливе…»

Історія цього музичного твору досить цікава. Багато хто й досі вважає її народною. Однак особливість її в тому, що авторство слів належить одночасно двом видатним українським поетам, класикам української літератури Богдану Лепкому та Іванові Франку. Автором музики вважають Богдана Лепкого.

Першу частину тексту пісні також написав Богдан Лепкий, людина багатогранного таланту й енциклопедичної освіченості – художник, публіцист, поет,
перекладач і історик літератури.

Лепкий народився в 1872 році в селі біля міста Бережани (нині Тернопільщина), а в ті часи ця територія України входила до складу Австро – Угорської імперії, навчався у Віденській
академії мистецтв, вивчав філософію і філологію, викладав в університеті в Кракові.

Поет із дитинства був палко закоханий у свою двоюрідну сестру Олександру. Щоб одружитися з нею, йому довелося добиватися дозволу на шлюб від Папи Римського.

Текст вірша «Час рікою пливе…» Богдана Лепкого

Час рікою пливе…
Я побачив тебе
На проході в міськім огороді.
І дивився, дивив,
Довго очі трудив,
Бо впізнати тебе було годі.
Та ж стать рівна, струнка,
Та ж голівка мала,
Очі сиві, палкі, говірливі,
Лиш уста мов не ті,
Мов чужі, не твої,

Маломовні, сумні, нещасливі.
Ті дрібонькі уста,
Що, мов пташка пуста,
Щастя повні були, все розмовні,
Так упрямо мовчать,
Наче кару терплять,
Що були не досить правдомовні…
На той вид тяжкий сум
Обгортає мій ум,
Похоронні нути в серці чути,
Невмолимий докір
Вилітає в простір:
«Як ти міг, як ти міг позабути?».
Не забув тебе я,
Хоть взивав забуття,
Не було позабути спромоги,
Лиш непривітний час
З серця квіти обтряс
І поніс їх на інші дороги…

Після того як вірш Лепкого з’явився у пресі, він потрапив на очі Іванові Франку. Сумні рядки зачепили серце Каменяра, який не раз страждав від примх любові, і він дописав кілька строф, які починаються зі слів: «Як почуєш колись біля свого вікна…»

Текст вірша «Час рікою пливе…» Івана Франка

Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко,
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.

Романтична пісня полюбилася українцям, вона зачаровує слухачів у виконанні Миколи Гнатюка та інших виконавців – «співаючого ректора» Михайла Поплавського, актора і співака Євгена Дятлова.

Варто, однак, зазначити, що сучасна пісня значно відрізняється від оригінальних текстів Б.Лепкого та І.Франка.

Текст пісні «Час рікою пливе…»

Час рікою пливе, як зустрів я тебе,
Як зустрів я тебе, моя пташко,
Довго, довго дививсь, марно очі трудив,
Та впізнати тебе було важко.
Довго, довго дививсь, марно очі трудив,
Та впізнати тебе було важко.
На зелені луги впали білі сніги,
Де з тобою колись ми встрічались,
По дорогах зими йшли закохані ми,
Ясні зорі над нами сіяли.
По дорогах зими йшли закохані ми,
Ясні зорі над нами сіяли.
На своєму віку море сліз пролила,
Море суму і море розлуки,
Пролетіли літа і ти стала не та
Бо попалась нелюбові в руки.
Пролетіли літа і ти стала не та
Бо попалась нелюбові в руки.
Так у мене є син, а у тебе дочка,
Дуже схожі вони між собою.
То давай же ми їх об’єднаєм навік,
Коли нам не судилось з тобою.
То давай же ми їх об’єднаєм навік,
Коли нам не судилось з тобою.

Щемливо-ніжна пісня «Час рікою пливе» нагадує про швидкоплинний, нікому не підвладний, невблаганний час… Його наче й не існує, однак він здатен подарувати життя, розбити вщент серце або вилікувати людську душу…