Щороку навесні напередодні святкування Перемоги над фашистами лунають по всій Україні ці проникливі слова, що беруть за душу кожного:
Степом, степом йшли у бій солдати. Степом, степом даль заволокло. Мати, мати стала коло хати, А кругом в диму село.
Справжнім пісенним реквіємом українського народу стала пісня «Степом, степом» і принесла славу та любов мільйонів слухачів її авторам – поету Миколі Негоді та композиторові Анатолію Пашкевичу.
Історія створення пісні «Степом, степом»
Микола Тодосійович Негода пригадував, що пісня була створена в 1966 році. Перебуваючи в Черкаському готелі, поет почув, як хтось віртуозно грає на акордеоні. Виявилося, що то молодий композитор Анатолій Пашкевич шліфує майстерність.
Увечері Негода зачитав новому знайомому рядки з нового ще не дописаного вірша:
Степом, степом падають солдати, а кругом шумлять жита…
У музиканта вмить з’явилася ідея створити пісню, слова виявилися саме тими, які він шукав. Пашкевич запропонував поетові ввести до вірша слова про матір, яка щодня чекає сина з війни, хоч той давно загинув.
Багато пісенних творів присвячені матері, однак нова пісня мала вповні передати материнську скорботу. Протягом ночі йшов творчий пошук.
Черкаському письменнику і поету Миколі Негоді довелося самому битися з фашистами, хоч на той час він був лише тринадцятилітнім підлітком. Це був один з наймолодших бійців і розвідників Холодноярського партизанського загону. Коли писав нові рядки для пісні, бачив перед очима картину, коли військо відступає, жінки в полі жнуть жито і знаходять убитих. До глибини душі проникають слова:
Мати, мати жде свого солдата, а солдат спить вічним сном!
Вранці текст був переданий композиторові, і вже через тиждень пісня була створена.
Виконавці пісні «Степом, степом»
Уперше зазвучала вона у виконанні солістки Черкаського хору Ольги Павловської. Хоч спершу була ідея запропонувати пісню чоловікові-басу, Анатолій Пашкевич все-таки вирішив, що ніхто не зможе виконати пісню краще, ніж жінка, адже це пісня-плач за загиблими синами.
Слова й мелодія лягали на голос співачки, як добірне зерно в добре підготовлений грунт. Під час виконання пісні ніби відбувалося щось магічне, надзвичайне: учасники хору через глибоке хвилювання відчували спазми голосових зв’язок. Так впливали на співаків не лише власні почуття, а й енергетично відчутні хвилі глибокого слухацького потрясіння.
Багато слухачів згадували, що неможливо було слухати пісню без сліз, нереально було не відгукнутися на низький, глибокий, з багатими обертонами голос солістки, народної артистки України Ольги Павловської: серце огортав біль… Здавалося, що це навіть не жіночий проникливий голос, а тужіння, страждання, біль серця самої землі, щедрої, життєдайної, на чий золотий колос падають убиті солдати.
Згодом у пісні почалося своє життя, вона облетіла весь світ. Протягом більш ніж півстоліття пісню-реквієм співають чимало сольних виконавців і хорових колективів. Особливого звучання набуває вона в переддень світлого Дня Перемоги, тим більш, що українською мовою не так багато пісень про трагічні й славетні роки війни.
Пісня звучала у виконанні Раїси Кириченко, Таїсії Повалій, Черкаського народного хору та хору імені Григорія Верьовки.
У 1968 р. Софія Ротару в Болгарії на Всесвітньому фестивалі молоді отримала з цією піснею золоту медаль і першу премію.
Олег Винник на початку своєї сольної кар’єри розповідав у інтерв’ю в Житомирі, як, будучи солістом Черкаського народного хору, співав «Степом, степом» разом з легендарною Ольгою Павловською.
Відгуки про пісню «Степом, степом…»
Дмитро Павличко 1980-го написав у «Літературній Україні»:
«Степом, степом…» – нині цих двох слів достатньо, аби уявити вкритий димом простір… За всієї скорботи пісня сприймається як життєствердний гімн, за всієї величавості – як особиста печаль…
У 1970-му Олесь Гончар сказав:
Чули пiсню «Степом, степом» у виконаннi черкасцiв? Поет i композитор обезсмертили нею себе…
Віктор Астаф’єв у 1984 році на книзі, подарованій Миколі Негоді, сформулював:
Пісню Вашу «Степом, степом» вважаю таким же гімном, що і гімн Кобзаря – «Реве та стогне Днiпр широкий.
Пісня Анатолія Пашкевича на вірші Миколи Негоди «Степом, степом…» стала народною й улюбленою в українців. Так само як і інші пісні Пашкевича – «Мамина вишня», «Хата моя, біла хата», «А мати ходить на курган» («Журавка»), «Лебеді материнства».
Однак саме в пісні «Степом, степом» є щось особливо рідне, до болю близьке й знайоме кожному українцеві. Це почуття любові і гіркий досвід втрати, це синівский обов’язок захищати Батьківщину й мамина молитва за найрідніших.
