Історія пісні «А льон цвіте синьо-синьо…»

Відома українська пісня, авторами якої є Василь Юхимович та Іван Сльота, стала улюбленою для українців, багато хто вважає її народною.

Автори пісні «А льон цвіте…»

Спочатку згадаємо авторів музичного твору.

Композитор Іван Михайлович Сльота (1937 – 2014)

Народився в 1937 році на Черкащині, у селі з чарівною назвою Яснозір’я, яке, за словами самого митця, «співало на всіх кутках», бо «люди дихали піснею». Змолоду  працювати довелося на Черкаському машинобудівному заводі, щоб заробити на баян, два роки заготовляв ліс в Архангельській області, згодом служив в армії в Одесі. Грати на баяні навчався в музичному училищі, закінчив  хорове відділення Одеської консерваторії.

З 1970 року життя і творчість Івана Сльоти пов’язані з Житомиром. Знаний український поет і композитор став одним із засновників, художнім керівником і головним диригентом Поліського державного академічного ансамблю пісні і танцю  «Льонок». Оригінальний репертуар ансамблю, унікальне мелодико – ансамблеве звучання, в основу якого покладено поліські традиції, неповторний артистизм, вишукані костюми виконавців, виготовлені за автентичними народними зразками, а головне – визначний талант та подвижництво керівника стали запорукою успіху колективу, піднісши його до висот кращих вітчизняних музичних гуртів України.

Нині ансамбль носить ім’я народного артиста України, професора Житомирського державного університету ім. Франка Івана Михайловича Сльоти.

Поет Василь Лукич Юхимович (1924 – 2002)

Народився 12 липня 1924 року в с.Сингаї Коростенського р-ну на Житомирщині. В.Юхимович – учасник Другої світової війни, був мобілізований у 1941 році, а  друкуватися почав на шпальтах дивізійної газети, яка виходила при штабі 1-го Українського фронту. Випускник Вінницького педагогічного інституту, поет черпав творче натхнення у вирі народного життя, у фольклорі.

Василь Лукич відомий як збирач народних переказів, пісень (лише колискових він нарахував близько ста!), він здійснив повний запис обряду подільського весілля. Автор більше двадцяти збірок поезій, заслужений працівник культури, заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературних премій ім.О.Вишні та «Пам’ять», Василь Лукич Юхимович пішов з життя у 2002 році. Прощалися з поетом у Національній Спілці письменників України під щемливу мелодію пісні «А льон цвіте…»

Історія народження пісні «А льон цвіте…»

Пісня, що стала своєрідною візитівкою не лише Полісся, а й України загалом, народилася в 1971 році, коли народний хор під керівництвом Івана Сльоти виступав у різних районах Житомирщини. З вікон автобуса, на якому їздили на концерти, милувалися артисти дивовижним видовищем – неосяжним синьо-блакитним морем квітучого поля льону.

На околиці села Симаківки на Ємільчинщині неподалік дороги на обійсті  побачив Іван Михайлович немолоду жінку, що поралася по господарству, розговорилися. Колгоспниця-льонарка виявилася вдовою( чоловік загинув на війні),  єдиний син жив у місті, навідувався рідко. У поетичній душі митця самі собою народилися слова «А льон цвіте синьо-синьо, а мати жде додому сина». Майнула думка створити пісню.

Із своєю ідеєю  І Сльота звернувся до друга, уродженця Коростенщини поета –пісняра Василя Юхимовича, який на той час працював заступником редактора журналу «Україна». Натхненний задумкою, той рано-вранці наступного дня телефоном вже продиктував написаний ним вірш. Вірш сподобався композиторові, однак останній куплет викликав сумніви.

В.Юхимович написав такий варіант: «де сини  безсмертні, … монументами слави вставали». Ці рядки викликали у І.Сльоти асоціації з уже відомою піснею А.Пашкевича «Степом, степом» (встали обеліски»). Хоч на той час ще мало захоплювався поезією, Сльота узявся сам дописувати останні рядки, додавши оптимізму в створений шедевр:

Знов розквітли льони
У поліськім краю голубому,
Повертались сини,
Як герої до рідного дому…

Незабаром уже була готова музика і народилася пісня, якій судилося здобути всесоюзну й навіть світову славу, стати улюбленою народною, навічно увійти до золотого фонду української пісні.

Як згадував Іван Сльота, під час створення мелодії йому доводилося подумки звертатися не до високої консерваторської класики, а до знаних ще з дитинства народних мелодій. Саме тоді переконався, що чим простіше й мелодійніше напишеш, та ще й від душі, тим швидше пісня піде в народ – її підхоплюють і співають одразу.

«А льон цвіте» – не просто пісня, це твір-реквієм пам’яті загиблих, пісня-спомин про часи воєнного лихоліття, це пісня-пам’ять для майбутніх поколінь, нащадків тих воїнів, що боролися за волю рідної землі, за мир і світле майбутнє.

Виконавці пісні

Уперше пісню «А льон цвіте» виконав Поліський державний академічний ансамбль пісні і танцю «Льонок» під керівництвом Івана Сльоти. Пісня знаходила відгук не лише в серцях українців, а й усіх слухачів під час гастролей  ансамблю в Європі.

А згодом її взяли до репертуару  бандуристки Юлія Гамова, Леонора Миронюк та Валентина Пархоменко.

З 1989 року із гучномовців на міській ратуші Житомира щогодини лунають кілька тактів пісні «А льон цвіте».

Текст пісні «А льон цвіте синьо-синьо»

Де льони-довгуни вилягали
І гордо вставали,
Рахували сини,
Скільки літ їм зозулі кували.
Приспів:
А льон цвіте синьо-синьо,
А мати жде додому сина.
Голубіли льони
Та здригнулось від грому Полісся,
По дорогах війни
Синьоокі сини розійшлися.
Приспів.
А льон цвіте синьо-синьо,
А мати жде з дороги сина.

Почорніли льони,
Не здавались в полон золотими,
Полягали сини
І вставали із пломеню-диму.
Приспів.
А льон цвіте синьо-синьо,
А мати жде,чекає сина.
Знов розквітли льони
У Поліськім краю голубому.
Повертались сини,
Як герої до рідного дому.
Приспів.
А льон цвіте синьо-синьо,
А мати йде назустріч сину.